Юрій Андрухович – знакова фігура сучасної української літератури

13 березня 2020 року виповнюється 60 років від дня народження Юрія Ігоровича Андруховича – українського поета, прозаїка, есеїста та перекладача, який живе і працює в Івано-Франківську.

Юрій Андруховичвходить до п’ятірки найпопулярніших українських авторів. Жоден, хто читає Андруховича, не залишається байдужим, бо в своїх творах письменник відвертий, щирий, складний і тому цікавий. Його знають навіть ті, хто не прочитав жодного рядка письменника. Вінперекладає Шекспіра, за його творами ставлять спектаклі і знімають кіно.

Юрій Андрухович є автором поетичних збірок «Середмістя», «Екзотичні птахи і рослини», «Екзотичні птахи і рослини з додатком», «Індія», «Пісні для мертвого півня» та «Листи в Україну».Серед найвідоміших прозових видань автора – «Дванадцять обручів», «Дезорієнтація на місцевості», «Московіада», «Перверзія», «Рекреаці», «Таємниця», «Лексикон інтимних міст».

Творчість Андруховича має значний вплив на перебіг сьогоднішнього літературного процесу в Україні, з його іменем пов’язані перші факти неупередженого зацікавлення сучасною українською літературою на Заході. Твори Андруховича перекладені польською, англійською, німецькою, французькою, російською, угорською, фінською, шведською, іспанською, чеською, словацькою, хорватською, сербською мовами й есперанто. Зокрема роман «Перверзія» опублікований у Німеччині та Польщі. Книга есеїв видана в Австрії.

Юрій Андрухович лауреат літературної премії «Благовіст» (1993), премії Рея Лапіки (1996), Міжнародної премії ім. Гердера (2001), одержав спеціальну премію в рамках нагородження Премією Світу ім. Еріха-Марії Ремарка від німецького міста Оснабрюк (2005), «За європейське взаєморозуміння» (Лейпціг, 2006).

14 березня в Україні відзначають День Українського добровольця

14 березня в Україні відзначають День Українського добровольця

Рішення про його відзначення було прийнято 17 січня 2017 року Постановою № 1822 Верховної Ради України «Про встановлення Дня українського добровольця».

З метою зміцнення патріотичного духу в суспільстві, підвищення суспільної уваги і турботи про учасників добровольчих формування відзначення Дня Українського добровольця було винесено на державний рівень.

В цей день українці вшановують мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету, і територіальної цілісності України.

Відзначення Дня Українського добровольця саме 14 березня обрано не випадково. Саме цього дня 2014 року з Майдану на тренувальну базу в Нових Петрівцях відправилися перші добровольці, де почали підготовку до участі в боротьбі за територіальну цілісність України.

Берегиня української літератури

90 років від дня народження Ліни Василівни Костенко

19 березня 2020 року відмітила свій 90-річний юбілей Ліна Костенко – найвидатніша сучасна українська поетеса, письменниця, активна громадська діячка. Їі творчість – невід’ємна частина історії та культури України.
Ліна Костенко це символ нашої нації, її прямота, стійкість та незламність завжди знаходили щирий відклик у серцях українців. Усім своїм життям і творчістю вона засвідчує несхитну мужність та палку любов до України.

Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930р. в містечку Ржищеві на Київщині в родині вчителів. У 1936p. родина перебралася до Києва, де майбутня поетеса закінчила середню школу. Ці скупі дані біографічної довідки стануть хвилюючими поетичними мотивами, коли авторка згодом розповість у віршах про біженські дороги воєнних років і про «балетну школу» замінюваного поля, по якому доводилося ходити, і про перший — написаний в окопі — вірш. Після закінчення середньої школи молода поетеса навчається в Київському педінституті, а згодом — у Московському літературному інституті ім. О. М. Горького, який закінчила 1956р. Ліна Костенко була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на рубежі 50—60-х років. Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а книга «Мандрівки серця», що вийшла в 1961р., не тільки закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім'я серед визначних майстрів української поезії. Книги Л. Костенко «Над берегами вічної ріки» (1977), «Маруся Чурай» (1979), «Неповторність» (1980) стали небуденними явищами сучасної української поезії, явищами, які помітно впливають на весь її дальший розвиток. Творчий розвиток Ліни Костенко — поетеси гострої думки і палкого темпераменту — не був позбавлений ускладнюючих моментів. Обмеження свободи творчої думки, різні «опали» в часи застою призвели до того, що досить тривалий час вірші Л. Костенко практично не потрапляли до друку. Та саме в ті роки поетеса, незважаючи ні на що, посилено працювала, крім ліричних жанрів, над своїм найвидатнішим досьогодні твором — романом у віршах «Маруся Чурай», за який вона в 1987p. була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка. Перу поетеси належать також збірка поезій «Сад нетанучих скульптур» (1987) та збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987). Живе та працює Ліна Костенко в Києві.

Поезія Ліни Костенко

https://www.youtube.com/watch?time_continue=2&v=R1Ihyn2Oyzo&feature=emb_logo

125 років від дня народження Максима Тадейовича Рильського

Максим Рильський народився 19 березня 1895року в Києві. Його батько, етнограф, громадський діяч і публіцист Рильський Тадеуш-Томаш-Збіґнєв Розеславович, був сином поміщика Розеслава-Карла-Теодора-Яна Теодоровича Рильського і княжни Трубецької. Один з предків Рильських у XVII столітті був київським міським писарем. Прапрадід Ромуальд був учнем базиліянської школи і під час взяття Умані гайдамаками у1768році ледве не був страчений (за переказом, він заспівав православний гімн «Пречиста Діво, мати руського краю», це справило на ватажка гайдамаків таке враження, що він відпустив хлопця, а також решту засуджених на смерть поляків та євреїв). Мати Максима Рильського, Меланія Федорівна, була простою селянкою з селаРоманівки(ниніПопільнянського районуЖитомирської області).1902 року помер його батько, і родина переїхала зКиєвадо Романівки. Максим спершу навчався в домашніх умовах, потім (з осені 1908 року) у приватній гімназії вКиєві.

Змалку познайомився з композитором М. Лисенком, етнографом, дослідником і збирачем українських народних дум та пісеньД. Ревуцьким, актором і режисеромП. Саксаганським, етнографом та фольклористомО. Русовим, які справили на нього великий вплив. Деякий час він жив і виховувався в родинахМ. ЛисенкатаО. Русова. Післяприватної гімназії НауменкаРильський у1915–1918роках навчався на медичному факультеті Київського університету Св. Володимира, потім на історико-філологічному факультеті Народного університету вКиєві, заснованому загетьманаПавла Скоропадського, але через бурхливі події революції й громадянської війни жодного з них не закінчив. Займався самоосвітою, вивченням мов, музикою. З1919до1929року вчителював у селі, зокрема й у Романівці, а також у київській залізничній школі, на робітфаці Київського університету та в Українському інституті лінгвістичної освіти.

Рильський почав писати рано, перший його вірш надруковано 1907, перша юнацька збірка поезій «На білих островах» вийшла 1910 року. Першою вже зрілою, що визначила появу видатного поета, була збірка «Під осінніми зорями» (1918, перевидана у понад пал. скороченому вигляді 1926).

У 1920-х роках Рильський належав до мистецького угруповання «неокласиків», переслідуваного офіційною критикою за декадентство і відірваність від сучасних потреб соціалістичного життя. Протягом десятиріччя вийшло десять книжок поезій, серед яких «Синя далечінь» (1922), «Поеми» (1925), «Крізь бурю і сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Гомін і відгомін», «Де сходяться дороги» (1929), та декілька книжок поетичних перекладів, зокрема 1927 року — переклад поеми Адама Міцкевича «Пан Тадеуш».

Як і решта неокласиків, Рильський безпосередньо своєю творчістю не реагував на політичні події і протягом 1920-х років цілковито ізолювався від радянської дійсності, лише подеколи в одвертій формі (наприклад, у вірші «На світі є співучий Лянґедок») чи у вигляді іронічних «відступів» (як у «Чумаках» чи поемі «Сашко») виявляв обурення проти ідейно-політичної та літературної атмосфери, що панувала тоді (зокрема, у статті «Моя апологія, альбо самооборона», «Більшовик», Київ, ч.216, 23 вересня 1923). Така поведінка поета викликала гострі напади офіційної критики, що врешті закінчилося арештом НКВС у 1931, після чого він майже рік просидів у Лук’янівській тюрмі. Після ув’язнення Остап Вишня забрав його до себе в Харків на кілька днів у гості. Його товариші-неокласики М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Зеров були репресовані й загинули в концтаборах.

Після ув’язнення, з 1931 року творчість Рильського зазнає змін, і в збірці «Знак терезів» (1932) проголосив активне сприйняття радянської дійсності, завдяки чому він єдиний з неокласиків урятувався від сталінського терору і був зарахований до числа офіційних радянських поетів. Його творчість поділилась на два річища — офіційне та ліричне, в останньому йому вдавалося створити незалежні від політики, суто мистецькі твори, які пережили його. Одначе це не заважало радянським органам «профілактично» його шпетити. Зокрема, початком жовтня 1947 “Радянська Україна ” друкує статтю «Про націоналістичні помилки М.Рильського», Рильський винуватиться у «буржуазному об’єктивізмі, відсутності більшовицької партійності і забутті істини, що змістом радянської ідеології і культури була більшовицька ідейність… не оволодів основами марксистсько-ленінського світогляду… не позбувся впливу буржуазно-націоналістичної ідеології.»

У радянську добу Рильський написав тридцять п’ять книжок поезій, кращі серед яких — «Знак терезів» (1932), «Літо» (1936), «Україна», «Збір винограду» (1940), «Слово про рідну матір», «Троянди й виноград» (1957), «Голосіївська осінь», «Зимові записи» (1964); чотири книжки ліро-епічних поем, багато перекладів зі слов’янських та західноєвропейських літератур, наукові праці з мовознавства та літературознавства. 1943 року його обрано академіком. У 1944–1964 роках Максим Рильський був директором Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН України. 1960 року йому було присуджено Ленінську премію, у 1943, 1950 — Державну премію СРСР.

Помер Максим Тадейович Рильський 24 липня 1964 року. Поховано його у Києві, на Байковому кладовищі.

Поезія Максима Рильського

Всесвітній день поезії

Таємничий світ лялькаря...

ДО МІЖНАРОДНОГО ДНЯ ЛЯЛЬКАРЯ

Перші ляльки з'явились ще в дописемні часи, адже через гру людство пізнає життя та оточучий світ, пристосовується і навчається. Звичайно, перші ляльки для сучасних людей виглядатимуть дивно і дещо карикатурно. Проте, вони пройшли довгий шлях еволюції разом з нами, своїми творцями. І сьогодні ми можемо з легкістю створювати ляльок з різноманітних матеріалів, у безлічі технік. Лялька, створена власноруч, стане стильною прикрасою для вашої оселі, робочого місця та приємним подарунком для рідних і близьких.